Городище має форму трикутника, яке підіймається на 20 метрів над рівнем річки, і відокремлене від основної території правого берега ріки великим ровом і валом. Із протилежної сторони пологого мису городище перегороджене ще двома валами і ровами. Довжина городища – 70 м, ширина – близько 38 м. Із північного заходу до городища прилягає неукріплене селище, яке тягнеться вздовж р. Уди.
Характер будівництва земляних укріплень та знахідки скіфської кераміки свідчать про те, що території дитинця та частини посаду епохи Київської Русі були збудовані на колишньому городищі скіфського часу.
З VIII-X ст. тут існувало ранньослов’янське поселення роменського часу, яке зруйнували кочові племена. Згодом, на цьому ж місці, продовжило своє існування поселення епохи Київської Русі, літописне місто Дінець, яке в 1186 році прийняло і вберегло втікача із половецького полону новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича.
Городище було дуже гарно укріплене величезним валом, 9-тиметровим ровом та дерев’яно-глиняною стіною товщиною 4 метри. Впевненість в надійному захисті сприяла активізації та розбудові суспільного життя як на території городища, так і в сусідньому селищі. Жителі, загалом, будували свої домівки у вигляді наземних споруд жител прямокутної форми, також зустрічалися землянки, повністю обладнані предметами побуту та системами обігріву.
Археологічні знахідки свідчать про розвиток Дінця, в першу чергу, як великого ремісничого багатогалузевого центру. Матеріали, знайдені на території городища та селища, свідчать про металургійне, гончарне, злотницьке, ливарне ремесла. Жителі селища займалися землеробством, скотарством, обробкою каменю та кісток, а також виготовляли прикраси з янтарю.
Торгівля в даній місцевості також не стояла на місці і підтримувала зв’язки з Півднем, Середнім Подніпров’ям та «кочівним» світом.
В результаті боротьби з племенами татаро-монголів Донецьке городище разом із селищем були знищені пожежею. Слабке функціонування на поселенні продовжувалося до початку XІV ст.
