Городище «Полкова Микитівка»

Ми віримо, що любов до минулого зароджується ще в школі на уроках історії. Саме тоді багато хто з нас вирушив у свої перші, хай і уявні, подорожі по незнайомих містах та країнах крізь пригоди історичних епох, починаючи, наприклад, від видобутку вогню разом з давніми людьми. З самого дитинства нас тягне незвідане і таємниче, що вимагає пригод і загадок... А якщо це "невідоме" виявляється поруч з Вами?

На схід від с. Полкова Микитівка (Богодухівський р-н), де зливаються річки Куп'єваха та Мерла, було розташоване скіфське городище середини І тис. до н. е. – чотирикутне у формі, з великою площею, та своєю унікальною історією.

Городище «Полкова Микитівка» є пам’яткою археологіі національного значення, взятою на облік постановою КМУ від 03.09.2009 № 928, охоронний № 200015-Н.

Як і належить, будинок (а в нашому випадку поселення) починається з будівництва. Оборонні споруди Полкової Микитівки пройшли два будівельні періоди. Перше укріплення являло собою дерев’яну конструкцію, збудовану на рівні «похованої» землі. Від неї збереглися сліди у вигляді шматків обпаленої деревини та попелу. Пізніше, на місці конструкції, що згоріла, була збудована дерев’яна стіна, залишки якої простежуються в траншеї, яка закладена вздовж валу.

Завдяки насиченим артефактам ранньої залізної доби на розкопі були знайдені вироби із бронзи, заліза, глини, кісток тварин, каменю, шматків шлаків… трапився й уламок черепної кістки людини.

Бронзові вироби (вістря стріл, сережка), скоріш за все, мали характер місцевого виробництва, а ряд інструментів домашнього побутового вжитку (серпи, ножі, голки, булавки з конічними шляпками, шило) були залізними. Разом із металевими виробами траплялися кам’яні та вироби із кістки.

Але звичайно ж, найбільш значну групу знахідок представлено керамічними виробами, переважно місцевим ліпленим посудом, серед якого зустрічається і культовий.

Місцева кераміка «розбавлена» численними уламками грецьких амфор середземноморського походження VІ ст. до н.е. Цікавим є те, що місцеві жителі вже тоді ставилися практично до свого посуду: просвердлені отвори на уламках для скріплення свідчать про те, що розбитий посуд не викидали, а ремонтували.

Глиняний посуд та металеві інструменти виготовляли в різних печах.

Населення городища займалось землеробством, скотарством, різними ремеслами.

«Полкова Микитівка» чи не єдине, добре збережене городище раннього етапу ранньої залізної доби для регіону Слобожанщини, на якому, у недоторканому вигляді, збереглися культурні нашарування VI – IV ст. до н.е., що є виключенням для археологічної пам'ятки лісостепових старожитностей скіфського часу.

Квартиру В. Єрмілова відвідували та деякий час проживали відомі представники культури і мистецтва. Серед них: Хлєбніков Вєлімір (російський авангардист, основоположник російського футуризму); Маяковський Володимир Володимирович (російський радянський поет, художник); Синякова Марія Михайлівна (художниця); Симонов Костянтин (Кирило) Михайлович (радянський письменник, поет); Сєрова Валентина Василівна (радянська акторка, Заслужена артистка РСФСР); Бахчанян Вагрич Акопович (літератор, художник); Лимонов Едуард Веніамінович (письменник, публіцист, політичний діяч).

У 1968 році Василь Єрмілов помирає в невідомості та бідності. Сам Єрмілов одного разу сказав: «Художников, как я, в двадцатых годах было немного. Я не сомневаюсь, что слава ко мне придет». Так і сталося, тільки цього треба було ще довго чекати. З 1995 року в Харкові існує премія за досягнення в області дизайну імені Василя Єрмілова, а в 2012-му відкрився Центр сучасного мистецтва «ЕрміловЦентр».