Петро Петрович Гулак-Артемовський (1790-1865) – український поет. Народився в селі Городищі на Київщині. Одержавши початкову освіту, поступив у Київську бурсу, потім в духовну академію. У 1814 р. залишив академію і працював вчителем в приватних пансіонах.

У 1817 р. Гулак-Артемовський поступив вільним слухачем на словесний факультет Харківського університету, роком пізніше став викладати в університеті та в інституті благородних дівиць польську і французьку мови. З 1821 р., після захисту магістерської дисертації, Петро Петрович викладає в університеті курс російської історії та географії, а в 1825 р. одержує посаду професора по кафедрі історії (1838-1841 р.).

П.П. Гулак-Артемовський був деканом словесного факультету, а в 1841-1849 р. – ректором університету.

П.П. Гулак-Артемовський, один з визначних українських поетів дошевченківського періоду, є автором цілого ряду різноманітних творів. Ще під час навчання в університеті П.П. Гулак-Артемовський почав займатися перекладами на російську мову творів Руссо, Мільтона, Расіна. Але найціннішим у літературній спадщині П.П. Гулака-Артемовського є байки і балади. Добре відома байка П.П. Гулака-Артемовського “Пан та собака” вперше опублікована в харківському журналі “Украинский вестник” у вересні 1818 р. Набули популярності також байка “Солопій та Хівря”, “Батько й син”, “Дурень і Розумний”.

П.П. Гулак-Артемовський першим в українській літературі виступив у жанрі романтичної балади. Створена за сюжетом Гете балада “Рибалка” (1827) відзначається мелодійністю та народно-пісенним колоритом мови. Багато і плідно працював поет над перекладами, зокрема з польської переклав на українську мову ряд творів А. Міцкевича.

Взято під охорону згідно постанови Ради Міністрів УРСР № 711 від 21 липня 1965 р.
Згідно Постанови КМУ від 3.09.2009 р. № 928 увійшов в Перелік пам’яток історії, археології та монументального мистецтва національного значення.